Про гімназію: Історія гімназії

До початку ХХ ст. в Бердичеві діяв 21 навчальний заклад, серед яких особливе місце займало, відкрите 1899 року домашньою учителькою Катериною Усаневич, приватне жіноче училище другого розряду за програмою прогімназії МНО.

 

     У 1902 р. воно переходить у відомство Вікторії Антонівни Усаневич, сестри Катерини Усаневич, яка, не шкодуючи сил, енергії, часу, коштів, цілком віддавала себе цьому навчальному закладу. Розташовувався він в найманому будинку по вул.Училищній, складався з п’яти класних кімнат, однієї гардеробної та однієї учительської кімнати. Кількість учениць в різні роки нараховувалась від 40 до 60 осіб, кількість викладачів від 40 до 60 осіб, кількість викладачів від 4 до 6.

007.jpg

Дані Центрального Державного історичного архіву України у м. Києві за 1904 р. говорять про те, що цього року це вже приватне чотирикласне училище другого розряду пані Усаневич (Центральний Державний історичний архів України у м. Києві. – Ф.707. – ОП. 1 – спр. 365, - арк. 18-22). Там же подано таблицю розподілу учениць, яка дозволяє зробити висновки про те, що в основному це були представники дворянських, чиновницьких та купецьких родин, менше – міщанство. За віросповіданням – переважно іудеї, потім – православні і найменша кількість – католиків.
     По закінченню IV класу учениці мали змогу продовжити навчання в V класі урядових прогімназій.

003.jpg

     З початком 1905-1906 навчального року заклад, який утримувала В.А. Усаневич, перетворено в жіночу чотирикласну прогімназію, про що свідчать архівні матеріали («Дело управления Киевского учебного округа о преобразовании с начала 1905-1906 учебного года частного женского заведения 2-го разряда, содержимого В.А. Усаневичь в городе Бердичевъ, в женскую четырёхклассную прогимназию от 12 апреля 1905 года», ЦДІАК України. – Ф.707. – ОП.1 – спр. 356). Дана реорганізація була здійснена на основі положення від 24 травня 1870 року, яке передбачало запровадження опікунської ради, а платня, зібрана за навчання, належала закладу (крім суми по утримуванню пансіону), вчителі мали кількість уроків, передбачену для викладання в жіночих прогімназіях.
В училищі викладались такі предмети як Закон Божий(священник Пантелеймон Мелешко); російська мова(Єлисавета Конопницька); французька та німецька мови(Євгенія Янушевич); математика(Вікторія Усаневич); історія та географія(Ніна Усаневич); малювання і чистописання(Карл Тофф).

005.jpg

     9 вересня 1911 року відкрито VIII клас з двома спецкурсами: російської мови та словесності і математики. Уроки було розподілено наступним чином: загальна дидактика та історія педагогіки, історія російської літератури та методика російської мови (з загальними курсами граматики) доручено викладачеві Валеріану Істоміну; математику та методику арифметики – Ксенії Псіол; уроки Закону Божого – для православних – священнику отцю Олександру Татарову, для католиків – ксьондзу отцю Адальберту Кобоцу. Крім того, в закладі викладались: методика Закону Божого, нариси православної моралі, педагогічна психологія, педагогіка, дидактика, вищий курс російської граматики, російський правопис.В закладі діє бібліотека, книжковий фонд якої нараховує 313 назв.
На жаль, не відомо за яких обставин, але вже у 1917 р. гімназія переходить до Надії Анатоліївни Калмикової (1879-1959), яка приймала на навчання єврейських дівчат, що на той час в царській Росії було суворо заборонено. В цей період тут працювало 14 вчителів та три наглядачки. (Державний Архів Житомирської обл. – Ф.Р -2723. – ОП. 1. – спр. 115. – Арк. 1). Серед десяти навчальних закладів Бердичева у 1919 р. згадується і гімназія Калмикової (Державний Архів Вінницької обл.. – Ф.Р. – 5034, - ОП. 1. – спр. 4. – Арк.2).
1918 року навчання в гімназії тимчасово припинилось через оселення в помешканні школи німецьких військових частин. Після постою солдат приміщення потребувало ремонту, оскільки частина головної будівлі була спалена.
     У 1922 р. гімназія Калмикової, згідно з „Положенням про єдину трудову школу УРСР”, ухваленим Раднаркомом УРСР 1919 року, стає єдиною трудовою школою № 2 ім. Томського. Тут вивчали російську мову та літературу, математику, хімію, країнознавство, українську мову, малювання, естетику, фізичне виховання, німецьку та французьку мови; діяли драматичний гурток, хор, оркестр, балет. Мовою викладання, незважаючи на національний склад, залишалась російська.

004.jpg

     Школа мала 12 учбових класів, канцелярію, 2 флігеля, 2 роздягальні, вчительську, кухню. Педагогічний колектив нараховував 12 (згодом 17) чоловік, технічний - 2. Першим завідуючим школою був Юда Веніамінович Розен. Розен закінчив Житомирський вчительський Інститут і мав 41 рік трудового стажу. В школі навчалось 614 чоловік, з них: 536 євреїв, 66 росіян, 12 поляків, 1 українець. Заклад мав 14 груп навчання, навчання велось у дві зміни.
     Внаслідок нестачі кваліфікованих спеціалістів представники Союзу звернулись у відділ освіти з пропозицією перетворити заклад в школу 2-го ступеня. Пропозиція була відхилена. Ще одна проблема - поповнення матеріальної бази школи. Існує ряд документів, що підтверджують зв’язок школи з іншими освітніми закладами міста. Велась активна переписка з школою №5, яка надавала матеріальну допомогу у вигляді стільців, парт, карт, музичних інструментів.
     У 1922 році через переповнення класів 188 учнів були переведені до школи №9. Станом на 25 листопада 1922 року в школі навчалось 354 учні (149 хлопців та 205 дівчат).
Про діяльність школи в 30-ті роки дані обмежуються тільки кількісним складом та господарськими звітами.

006.jpg

     Під час окупації народна освіта у місті була припинена. Всі школи були закриті. Учителі влаштовувались на різні інші посади, йшли на фронт, евакуйовувались.
У часописі «Нова доба» (видавався у місті під час окупації) від 27 серпня 1941 року міститься оголошення про набір до 1-ої народної школи (семирічки), яка містилась в приміщенні бувшої середньої школи № 2 (вул. Училищна, 7). Школа працювала у дві зміни. (Завуч Холковський) (Документального підтвердження немає).
     5 січня 1944 року місто було звільнено. А вже 10.01.1944 р. всіх вчителів скликано на нараду, з 15.01. розпочалася робота у школах міста (три середні школи - №1, №2, №8; чотири семирічки - №3, №4, №5, №6; одна початкова - №7). В середній школі №2 працювало 15 навчальних класів, в яких вчилися 590 дітей.
     У 1944-1945 рр. в школі було 10 класних кімнат, 10 класів навчались в І зміну, 2 класи – в ІІ. Учнів І-IV класів – 216; V-VII – 91; VIII-X – 71.
     У 1946 році кількість учнів суттєво не змінилася і становила 579 чоловік.
У 1947-1948 роках при школі працювали їдальня, були устатковані фізичний та хімічний кабінети.

 

002.jpg

     У 1971 році до школи було добудовано нове приміщення загальною площею 2344 м2, а старе приміщення було переплановане і перебудоване. Загальна площа приміщень становить 3425 м2.
     У 1973 – введено поглиблене вивчення іспанської мови, а з 1991 – англійської.
     В 2002 році школа № 2 була реорганізована у Бердичівську міську гуманітарну гімназію № 2, яка має суспільно-гуманітарний та економіко-правовий профіль. Тут працює більше 60 учителів. Очолює гімназію з 2007р. Толочко І. Ю.